Відповідно до Ризького договору між РФСР і Польщею землі нашого краю перейшли до складу панської Польщі. Село являло собою жалюгідну картину, було невпорядковане, розкидане на 153 двори, жителі яких жили вкрай бідно. Багато з них не мали землі, деякі – лише присадибні ділянки. Більшість селян не мали худоби, робочий кінь припадав на 6 га землі. Промислових підприємств не було, крім невеличкої вапельні. Шукаючи засоби для існування, частина жителів йшла на заробітки до Радивилова та Бродів, займалися ремеслом, дрібною торгівлею. Жителям доводилось нести великий тягар різних податків. Крім земельного, селяни платили шляховий податок, на утримання церкви та інші. Польський уряд ополячував населення, навчання в школах здійснювалося польською мовою.

     Щодо медичної справи, то на весь район був лише один лікар. За огляд хворого потрібно було платити злот, а за перебування в лікарні – 5 злотих за добу.

     У вересні 1939 року жителі села зустрічали Червону армію. У селі почали діяти органи радянської влади. Першим головою сільської ради був Леонтій Семенович Королюк, який у 1944 році загинув разом із дружиною.

     Тієї ж осені церковні землі та землі польських осадників, сільськогосподарський реманент та худобу було розподілено між малоземельними селянами. А через рік було засновано колгосп імені Т.Г.Шевченка.