В ХІ ст. на південній околиці Печерського підвищення поблизу Берестова виникає Печерський монастир, який з часом став самим найбільшим на Русі. Засновники його – ігумен церкви Апостолів із княжого села Берестова Іларіон, пізніше митрополит "Київський і всія Русі” і виходець із Любеча Антоній.

    Спочатку монастир був печерним: першу печеру викопав Іларіон, потім у ній поселився Антоній, до якого почала сходитись братія. Незадовго печери стали тісними "и не могущим им вместиться в печеру, и помыслиша поставити вне печеры монастырь”.

    Пізніше головною спорудою наземного монастиря став Успенський собор, закладений біля 1073 р. "Игумен же и братья заложиша церковь велику, и монастырь огородиша столпеем, и келья поставиша многы, и церковь свершиша и украсиша иконами. И оттоле почаша звати монастырь Печерський”.

    Пізніше (ХІІ ст.) навколо Печерського монастиря споруджується кам’яна стіна (залишки її виявлені в нинішньому саду Лавровського заповідника), а також Троїцька церква над головними воротами, що ведуть до монастиря.

    Києво-Печерський монастир став свого роду духовною академією, куди з бажанням йшли сини знаті. При монастирі була бібліотека, якою користувались літописці Никон та Нестор, створюючи першу історію стародавньої Русі.

     24 листопада у нашому класі був проведений відкритий урок з читання на таку тему за казкою Ю.Ярмиша "Як солов’ятко вскочило у біду”.

     Урок був для нас незвичайний і цікавий. Незвичайний тому, що було дуже багато присутніх гостей, а цікавий, бо дізнались багато нового про співучого соловейка, слухали його спів. Читали казку "Як соловятко вскочило у біду” за естафетою, визначали головну думку казки. Грали у рольову гру "Розвідники”. Одна група була "Критиками”, а друга – "Адвокатами”. Після виступів доповідачів, прийшли до єдиної думки "Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я Людини”.

       З нагоди Дня української писемності та мови в нашій школі пройшов тиждень української мови. У рамках цього тижня наш клас провів відкриту годину спілкування "Особливості мови мого народу – цвіт всього його духовного життя”.

      Захід розпочався вступним словом класного керівника Зої Іванівни. Потім з-за куліс, на фоні музики, прозвучали слова про мелодійність і чарівність нашої мови (диктор Валентина Жалюк). Ведучі Тетяна Бондар і Орест Табачук повели присутніх у давню і непросту історію рідної мови, розповіли про розвиток писемності. Хлопці та дівчата 8 класу читали чудові вірші про мову.

     Поряд з теплими словами про красиву милозвучну мову у виконанні дівчат 8 класу звучали пісні "Рідна мова”, "Наша мова – кетяг калиновий”, "Звучи, рідна мово!” (соло Анастасії Ликової). А учні 9 класу Олена Хомлюк та Тарас Мисаковець показали чудові акторські здібності, інсценізувавши фрагмент з твору І.Котляревського "Наталка Полтавка”.

     Змістовно та цікаво пройшли конкурси "Знавці фразеологізмів”, "Утвори нове слово”, переможці яких отримали солодкі призи. Нетрадиційні завдання сприяли розвитку логічного мислення та творчої уяви.

     Завершився захід танцювальною композицією у супроводі пісні "Мова єднання”, яку виконувала Олена Бондар.

     Пройшов ще один тиждень у житті нашої школи. Фотографії, зіграні ролі, пісні, вірші будуть цікавими спогадами незабутнього свята. Це наша школа! Вчитися в ній радісно і цікаво.

    9 листопада, у день Преподобного Нестора – Літописця, ми відзначаємо День української писемності та мови. І це закономірно. Українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам’ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки. Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав та розповідав про події, що відбувалися на його очах.

    6 листопада 1997 року до тисячоліття писемності Президент України підписав Указ про відзначення Дня української писемності та мови. Адже мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура. Мова – це душа кожної національності, ії святощі, найцінніший скарб. Поки жива мова – житиме й народ. Зараз наш народ намагається відродити рідну мову, прагне щоб вона не була мовою лише сільських людей, а стала мовою загальнонародною, престижною.Щоб вона не була на задвірках нашого життя, а буяла пишним цвітом серед молоді, інтелігенції та високопосадових осіб.

    Мова кожного народу своїм корінням сягає сивої давнини. Вона виникла ще в доісторичні часи і дісталась нам у спадок як виріб матеріальної та духовної діяльності багатьох поколінь.

    Доля української мови сумна і героїчна водночас. Але, незважаючи на численні негаразди, вона, як і український народ, вистояла. І сьогодні ми говоримо високорозвиненою, багатою українською мовою, що є для нас державною.

    Старанно готувались до свята "Мова моя калинова” третьокласники нашої школи. Вони вивчали вірші, пісні, загадки, приказки, влучні вислови про мову. Свято вдалось на славу. Особливо зачарувала присутніх "Колискова” у виконанні Марійки Пицури. Це свято ще раз довело, що людина має завжди пам’ятати звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Адже, саме це є ознакою культурної, освіченої людини. Знання мови – це священний обов’язок кожного.

    Кожен із нас повинен добре ставитися до себе, а також співіснувати з доброзичливим та позитивним ставленням до інших. Але це знає і правильно оцінює тільки толерантна особистість.

    А що ж таке толерантність, як зрозуміти це поняття? Про це ми дізналися під час проведення тренінгового заняття "Толерантна особистість”, який провела з нами наш класний керівник – Оксана Володимирівна. Нам дуже сподобалися такі заняття, бо вони дуже цікаві та корисні. Кожен із нас міг вільно висловлювати свої думки, активно попрацювати у групах, створюючи емблему толерантності, сказати компліменти своєму другові або однокласнику і просто приємно відпочити.

    Щоб краще засвоїти поняття толерантності, розширити його зміст ми виконали вправу "Асоціативний ряд до слова толерантність”. У ході тренінгу ми зрозуміли, що дуже важливо вміти проявити толерантність під час спілкування, допомогти та підтримати кожного, хто знаходиться поруч із нами, а також розвивати навички відповідальної поведінки.

    У кінці заняття кожен із нас проголошував свої очікування від тренінгу і прикріплював їх до чарівної скриньки. Із впевненістю хочу сказати, що всі наші сподівання здійснилися і ми з нетерпінням чекаємо наступної зустрічі.