Так уже, на жаль, повелося, що в історії нашої країни вікопомних дат із чорними і трагічними позначками вистачає. Серед них голодомор 32-33рр.

Більше того, голодомор початку 30-х рр. був справжнім геноцидом. Чому так сталося? І досі ми напевно не знаємо всієї правди. Документів про цю трагедію в державних архівах збереглося небагато і хрестів на кладовищах з цією датою не знайти. Однак, скільки б ми не говорили, скільки б не поверталися до лихоліття, всього цього надто мало, щоб досконало дізнатися про все. Істина, без сумніву, одна: наша пам’ять не повинна забувати того, що діялося. Цього принаймні, вимагають нові часи.

Голодомор став національною катастрофою. В 1932 році щогодини помирала 1тис. чоловік, щодоби – 25тис. Пік припав на весну 33-го. 11тис.українських сіл опустіли.

Жертв голодомору в Україні поминають в багатьох країнах світу. В підтвердження цього в Ізраїлі стартував міжнародний художній проект „Україна пам’ятає – світ признає». Ця акція пройде по 15 країнах світу, включаючи Канаду, Німеччину, США, Іспанію, Чехію, Бельгію, Швейцарію... Акція спрямована не тільки політичним колам, мистецькій еліті, але й широкій громадськості держав, що виступають традиційними партнерами України, підтримують її зовнішньополітичний курс і, у багатьох випадках, відстоюють інтереси нашої держави в світі.

Над померлими від голоду ніхто не читав молитов, не відправляв панахид; часто ті, хто відвозив покійників на цвинтар, заздрили їм, бо їхні муки вже скінчилися і настав вічний спочинок.

Минули десятиліття, і лише тепер починаємо дізнаватися правду про страшні події 1932-1933рр. – про голодомор на Україні. Тільки наприкінці 80-х – у 90-х рр. 20-го століття про голодомор з’явилися наукові статті, спогади очевидців, про нього заговорили в пресі; складено мартиролог жертв голодомору. Сьогодні люди оповідають страшні події тих років.

Ми маємо ще й ще раз говорити про цю страхітливу трагедію, щоб слова глибокої скорботи не лише дійшли до свідомості кожного, а й увійшли у його серце.